Версія для друку

Пам’ять у спогадах тих, хто вижив…

Нашому поколінню випало зробити все, щоб трагедія геноциду не повторилася. Такою є основна мета міжнародного проекту «Зневажений геноцид», учасники якого відвідали учора Лубенщину аби відвідати місце загибелі представників ромської національності  поблизу с.Мгар. Очолював їх відповідальний редактор часопису «Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі» Михайло Тяглий.

Делегацію з Німеччини, Польщі та України супроводжував голова Лубенської районної громадської організації «Курінь вільних козаків Українського Низового козацтва» Сергій Тимошенко. Саме козаки у 2011 році встановили на місці масового розстрілу ромів хрест із пам’ятним написом, після того, як отримали незаперечні свідчення очевидців, що у часи фашистської окупації тут було розстріляно цілий циганський табір, з жінками, дітьми та немічними. Випадковим свідком став лісник Микола Боженко, який згодом розповів про це провокатору, за що наступного дня був знищений. До сьогодні ще жива його донька, яка і повідала цю страшну історію.

Підняли також питання внесення хреста до переліку пам’ятних знаків Лубенського району та належне його утримання. Він знаходиться віддалік від доріг та населених пунктів, тож доглядати його непросто, - розповів Сергій Тимошенко та додав, що це питання неодноразово піднімалося у владних кабінетах, проте поки єдиною, хто відвідав знак, залишається теперішня голова райдержадміністрації Тетяна Качаненко.

Доповнив відомості про знищення людей поблизу Мгаря, а також у інших місцях Лубенщини, вчитель історії Лубенської ЗОШ №2 Олександр Карпенко та подарував власну монографію.

У пошуках свідчень ромського геноциду учасники проекту вже відвідали Київ, Чернігів, а після Лубен планують поїздку до Черкас, на Житомирщину, Волинь.

Цей яр став останнім прихистком для більш ніж 15 тисяч людей, серед яких українські військовополонені, євреї, роми, діти із Харківського дитячого будинку. Довгий час інформація про трагедію замовчувалась, проте сьогодні пам’ять відновлюють, збирають по крупинках, відшукують у старих архівних документах, у газетних публікаціях, у свідченнях очевидців, що залишилися жити. Скоро останніх не стане зовсім, але пам’ять про тих, хто загинув просто за приналежність до певної національності, залишиться.