111

Василь Куксань із нами. Мріє, творить і горить…

Версія для друкуВерсія для друку

Василь Куксань із нами. Мріє, творить і горить…  Є люди, смерть яких стає несподіваною, болючою, невиправною. Вони відходять у небуття тихо й блискавично, як жарина на вітрі, залишаючи після себе щемливе відчуття порожнечі і недосказаності, скороминучості й жалю. Саме такою втратою став для лубенців Василь Васильович Куксань – людина щирої душі й великого серця, видатний громадський діяч і вірний друг, люблячий чоловік і надійний побратим… Мабуть, тому на вечір його пам’яті, що відбувся 28 березня, прийшло так багато людей: рідні, друзі, колеги, соратники-чорнобильці, депутати, сільські голови, вчителі, державні діячі.

Приводом для проведення заходу став вихід збірки поезій «…А ти посміхнись», яка днями побачила світ у видавництві «Інтер Парк». Про те, що Василь Куксань пише вірші, знали всі, хто хоч трохи його знав, бо без поетичного рядка не минав жоден його виступ, однак видати збірку довелося вже аж тільки після його смерті, так сталося.

Рядками з вірша почав свій виступ Микола Чудак, який змінив Василя Васильовича біля керма чорнобильської організації. Він, як ніхто, мабуть, знав і розумів його прагнення зробити щось на користь людей, чимось допомогти, щось змінити. Він наголосив, що книгу буде безкоштовно розповсюджено серед друзів, родичів, передано в бібліотеки, навчальні заклади, однак перші примірники Микола Дмитрович вручив найріднішим людям Василя Васильовича – дружині та брату.

Так неймовірно душевно звучали вірші Василя Васильовича у виконанні студентів Лубенського медичного училища та у авторському, на жаль, тільки у запису. Звучали і його улюблені пісні у виконання Анатолія Куценка, Сергія Дуди та чоловічого вокального ансамблю районного будинку культури. Перемежовані пам’ятними кадрами фото та відео, вони викликали сум, хвилювання, ностальгію за минулим, але разом з тим надію на краще майбутнє.

Як і багато присутніх, голова райдержадміністрації Тетяна Качаненко ледве стримувала сльози. Вона одна з перших підтримала ініціативу та всіляко сприяла виданню збірки та проведенню вечора. «Таку людину не можна замінити, його мудрість, його підтримку. Хоч я знала його недовго, але поради Василя Васильовича завжди були вчасними і доречними», - сказала вона.

Мабуть, найважче пережити ці півроку було Ользі Миколаївні Куксань. Допомагали вірші, які тепер читає щодня, як Біблію, віднаходячи незримий духовний зв’язок з коханим чоловіком. Поетичні рядки чоловіка - її молитва і реквієм, душевний спокій і воля до життя.

Поезії Василя Куксаня вже пішли у світ, до людей, яким, власне, й були призначені. Коли депутат обласної ради, регіональний директор ТОВ «Баришівська зернова компанія» Василь Стасовський показав їх композиторові Олександру Марченку, з них народилася чудова пісня, яка прозвучала у виконанні чоловічого вокального тріо «Куми» з Чорнухинщини. І це, мабуть, не остання пісня, адже такі слова варті музики, варті, щоб їх пам’ятали, співали і слухали, змінювали душі і розтоплювали лід у серцях. «Василь Васильович змінив моє ставлення до людей , до світу і до життя», - говорить Василь Стасовський. Віримо, що його вірші і надалі робитимуть світ трішечки кращим, таким, яким бачив його великий життєлюб Василь Куксань.

Кожен виступаючий висловлював подяку усім, хто так чи інакше долучився до видачі збірки та підготовці вечора пам’яті: Тетяні Качаненко, Миколі Чудаку, Василю Силці, Людмилі Пазенко, Василю Стасовському та багатьом іншим. Бажаючих допомогти виявилося багато, та, мабуть, інакше і бути не могло. Як сказала Ольга Миколаївна, цей вечір, як і книга, більше потрібні живим, і ми в цьому переконалися.

Видатна поетеса Лубенщини, член Національної спілки письменників України Наталя Баклай у передмові до збірки написала: «Мабуть, ця книга – особлива. Залишиться вона – вічною згадкою для дружини, спомином для друзів, посмертним дарунком для тих, хто його знав, шанував і любив»

Наверх ↑