Свято доброти та щирості для особливих жінок

Свято доброти та щирості для особливих жінок

І оживає істина свята - людина починається з добра… Ці слова  стали лейтмотивом святкової зустрічі  працівників культури, творців поетичного слова, громадськості в Високотополянському психоневрологічному інтернаті. 13 березня цього року волонтерський десант на чолі з Раїсою Кошель, головою ГО СЖТ « За майбутнє дітей України», традиційно, вже вкотре,  завітав   до «особливих жінок».

 Для всіх учасників цей день був дійсно особливий, починаючи з грайливого весняного вітерцю, з березневого сонечка. Всюди відчувалася атмосфера свята, довіри і тепла. Затишний будинок культури на території інтернату, яким опікується справжній патріот своєї справи Надія Шиєнко, святково одягнені та гостинні «мешканці» цього закладу. Приїзд гостей для них - це завжди подія, щира і зворушлива. Спілкування між собою, зустріч давно знайомих і тих, хто завітав вперше… Зустріч вийшла доволі  теплою та незаангажованою. Святковий концерт, який влаштували колективи        «Чарівниця» та « Бабусеньки» (керівники Тетяна Бондаренко та  Раїса Пасічна) з Вовчика, пройшов на  високому рівні. Учасниці імпровізували, від усього серця дарували свій талант. Тактовно і з гумором  звучало  художнє слово  Олександра Печори… Ніхто не нудьгував.

Невелика наша команда і сама набралася позитиву від  учасників заходу, які, незважаючи на всі свої проблеми, - щирі, привітні, люблячі. Поза всяким сумнівом, такі свята необхідні для обох сторін. І хоч в когось бриніли сльози від  почутого і побаченого, - в душах кожного буяла весна – мрійлива і довгоочікувана.

Ми вдячні всім, хто був з нами.  Вдячні тим, хто підтримав нас, аби зустріч відбулася. А це  Володимир Пилипенко -  громадський діяч, Людмила Пазенко - начальник відділу культури і туризму Лубенської РДА , Володимир Костюк - директор Вовчицького ліцею, Валентина Сьомак -  директор Лубенської ЦБС, водій автобуса Іван Миколайович.

Прощаючись з мешканцями інтернату, ми пообіцяли обов’язково зустрітися знову, уже найближчим часом, бо відчули потребу в цьому, бо нестримним було бажання зігріти цих людей теплом свого серця, ніжністю своїх душ, щирістю адресованого їм слова, красою пісні. А головне – просто побути поруч, взятися за руки і сказати: «Ми – українці, ми велика родина – дружна і єдина».

foto_topol_210.jpg [1]

risunok2.jpg [2]

risunok3.jpg [3]

risunok4.jpg [4]

risunok5.jpg [5]

risunok6.jpg [6]