В ці серпневі дні Україна відзначає два найбільших державних свята: День Державного Прапора України та 27-му річницю незалежності України. Коли над головою гордо майорить синьо-жовтий стяг, коли звучить «і покажем, що ми, браття, козацького роду», хочеться одночасно плакати і сміятися. Сміятися - бо стала реальністю споконвічна мрія українців - бути повноправними громадянами вільної держави, а плакати – бо зараз ця мрія дається нам дуже високою ціною.

Мабуть, боротися за свою волю – то вже доля українського народу, який ще з часів Київської Русі прагне одного: вільно сповідувати свої традиції та звичаї, говорити рідною мовою, мати мирне небо над головою. Та дуже вже ласий шматок оця наша земля, щедра на хліб і на таланти тому нерідко на українській землі панували народи-сусіди. 

Здавалося б, збулося, національно-визвольна боротьба дала свої плоди, 27 років тому Україна стала незалежною, суверенною, самостійною державою і здобула право на власне життя. Та сьогодні знову ми змушені боротися за своє право бути господарями на своїй прекрасній і чарівній землі, а це значить не просто бездумно витрачати Богом дані блага, а й  відповідати за збереження та примноження цих благ для наших дітей і онуків. 

На протязі останніх років створені прийнятні умови для господарювання на місцях, залучення інвестицій, наповнення бюджету, розвитку усіх галузей. Вже є позитивні результати у роботі сільського господарства, фінансовому секторі та галузі житлово-комунального господарства, більш динамічно стали розвиватися галузі освіти, медицини та культури. У цьому заслуга аграріїв, підприємців, вчителів, лікарів, службовців, працівників соціальної сфери та культури, громадських активістів та волонтерів, усіх, хто наполегливо працює заради батьківщини. Низький уклін вам за це!

Часом, особливо у сонячні дні, здається, що війни на Сході немає, що це просто витвір чиєїсь хворобливої уяви, бо ж хто міг би таке уявити ще 10 років тому. Але вона йде, вона забирає життя, калічить тіла, проходить невмолимим котком по душах, і іноді не віриться, що все закінчиться. Але я вірю, настане час, і на нашу землю прийде мир, а разом з миром і відродження, і процвітання. А наші з вами сьогоднішні здобутки стануть фундаментом для оновленої держави, для розквіту Посульського краю, адже, хоч в нас, слава Богу, не ведуться бойові дії, але ми робимо свій вклад у справу миру. Кожна людина, кожне велике чи мале село, Лубенщина, Полтавщина – частина України, пазл, з яких складається цілісна картина держави. І від нас залежить, якою вона буде, від кожного з нас. 

Шановні мешканці Лубенського району! Від імені районної державної адміністрації дозвольте привітати Вас з найбільшими святами нашої держави – Днем Державного Прапора та Днем Незалежності України! Нехай кожний новий ранок надихає вас на нові звершення, на нові добрі справи в ім’я нашої України та її майбутніх поколінь.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю наших земляків, які загинули, але продовжують жити у наших серцях.

Святкуючи разом з вами, зичу всім вам міцного здоров’я, добробуту, родинного тепла і затишку, прихильності долі, взаємної поваги та глибокої віри у гідне майбутнє рідної землі! Нехай жовто-синім прапором майорить наша гордість за величний український народ, за Україну, важливою частинкою якої є Лубенщина. Нехай звучить вона гордим словом українського гімну! Хай нас супроводжують упевненість у завтрашньому дні та віра у щасливе майбуття. І пам’ятаймо, що залежить воно від нас, лише ми у змозі створити для себе достойну процвітаючу державу, якою можна пишатися і яку неможливо не любити. 

З Днем Незалежності вас, дорогі жителі Лубенського краю! 

 

Голова районної державної адміністрації                                                        Т.П. Качаненко