«Найвища нагорода для офіцера — це відсутність утрат у підрозділі»
У цьому переконаний старший лейтенант Володимир Власенко, який нещодавно повернувся з району проведення оос. Маючи дві вищі освіти, офіцер уступив одразу на два факультети Житомирського політехнічного університету
Серед тих воїнів, які урочисто пройшли на параді, присвяченому 27-й річниці незалежності України, і офіцер Житомирської окремої десантно-штурмової бригади Володимир Власенко.
Він 2006 року закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна й вступив одночасно в Національний авіаційний університет та Академію внутрішніх справ. Володимир активно займався спортом, є кандидатом у майстри спорту та чемпіоном Києва з бойового самбо 2008 року.
Здобувши вищу освіту, він вибрав службу в правоохоронних органах. Коли почалась російська агресія, старший лейтенант Власенко служив у підрозділі, який не залучали до виконання завдань у районі антитерористичної операції. На численні рапорти молодого офіцера керівництво не реагувало. І тоді Володимир вирішив пов’язати свою долю з армією. На початку 2016 року він звільнився з поліції й прибув для служби в житомирську бригаду. Після підготовки Володимира призначили командиром десантно-штурмового взводу.
Свою першу ротацію на Схід і бойове хрещення сьогодні офіцер згадує спокійно. А тоді під Новгородським восени 2016-го реально було страшно, каже Володимир. Почався обстріл позицій взводу з 82-мм мінометів, а згодом спостерігачі помітили рух ворожої ДРГ до позицій десантників. Передчуття першого бою й відповідальність за життя підлеглих допомогли Володимирові швидко опанувати себе. Десантники зайняли позиції й контролювали дії ворога. А ті дещо розслабилися, мабуть, сподіваючись, що, уперше потрапивши під мінометний вогонь, українські бійці не зможуть дати гідної відсічі. А самовпевненість на війні дорого коштує.
Підпустивши групу ближче до позицій, взводний скомандував: «Вогонь!» Десантники вдарили з усіх своїх стволів, ворог на мить розгубився й почав огризатися. Несподівано захопити десантників не вдалося. Тож, утрачаючи своїх, ворожа ДРГ стала відступати.
Перший успішний бій надав сили та впевненості і молодому офіцерові, і його бійцям, для більшості з яких це був також перший бойовий досвід.
Взвод Володимира під Новгородським займав позиції на панівній висоті й постійно дошкуляв ворогові та перешкоджав здійсненню його планів. Десантники були кісткою в горлі окупантів. Командир взводу добре це розумів, як і те, що ворог спробує вибити їх із займаних позицій.
Черговий обстріл розпочався як за розкладом, під вечір. За час ротації десантники вже звикли до цього. Скільки було обстрілів, не скаже напевно ніхто. Але, маючи інформацію про те, що ворог щось задумав саме на їхній ділянці, взводний постійно контролював спостерігачів, хоча був упевнений у своїх бійцях. Офіцер постійно проводив тренування й розробляв для цього різні варіанти. І передчуття не підвели його.
— Командире, спостерігаємо рух у наш бік, близько п’ятнадцяти осіб, — схвильовано доповіли спостерігачі.
«От і почалося», — подумав Володимир і ще раз оглянув своїх хлопців. Їхні обличчя були зосередженими та спокійними.
Кожен боєць взводу знав свої дії та свій сектор ведення вогню. Ворогові дали змогу підійти ближче. Першими вдарили зенітка ЗУ-23–2 та кулемет КПВТ з бетеера, що розташувалися на флангах опорника. Далі довершили справу вже десантники своїм штатним озброєнням.
Наступна ротація десантного підрозділу була неподалік від Авдіївки, під Верхньоторецьким. І там десантники Володимира добряче «покошмарили» ворога, який надовго їх запам’ятає. Його підрозділ повернувся з двох ротацій на Схід у повному складі, і це найвища нагорода для молодого офіцера.
Сьогодні Володимир максимально ефективно використовує свій вільний час і продовжує вчитися. Він уступив одразу на два факультети Житомирського політехнічного — облік і фінанси та антикорупційна діяльність. Він мріє в мирному й цивільному житті боротися з корупцією. А наразі, поки триває війна, Володимир Власенко перебуває в армійському строю житомирських десантників.
Нині офіцер готується до параду на честь Дня незалежності України.
Сергій ЖМУРКО
