Сьогодні 115 років з часу виходу першого номера газети «Хлібороб»

Сьогодні 115 років з часу виходу першого номера газети «Хлібороб»

«Хлібороб» — перша україномовна [2] газета [3] на Наддніпрянській Україні [4], що видавалась у місті Лубни [5] (теперішній райцентр [6] на Полтавщині [7]) в листопаді-грудні 1905 [8] року.

Видання газети здійснювалось за сприяння і в умовах так званої «Лубенської республіки» [9].

Газета видавалась коштом української [10] громади. Її наклад становив 5 тисяч примірників. Редактором видання був Микола Шемет [11], також редагування здійснював Володимир Шемет [12].

Вихід першого числа газети «Хлібороб» відбувся 12 листопада [13] 1905 [8] року. Загалом вийшло друком 5 номерів газети. Четвертий номер був конфіскований владою, а вже після 5-го випуску видання заборонила імперська [14] цензура [15].

Відомо, що на початку ХХ століття українське друковане слово продовжувало перебувати під офіційною забороною. Але революційно-вибухова ситуація, що склалася у суспільстві, швидкі процеси національно-культурного відродження, які проявлялися практично на теренах усієї України, змусили російського імператора Миколу ІІ піти на деякі поступки. Щоб дещо зняти соціальну та національну напругу, цар підписав “ Маніфест 17 жовтня, 1905 року ”, згідно з яким населенню й були даровані права та свободи.

І все ж, незважаючи на вихід цього документа, ще певний час жодна друкарня чи то у центрі, чи в провінції не наважувалася друкувати україномовні часописи без окремого на те дозволу. Винятком стали лише Лубни. 12 грудня 1905 року у світ вийшов перший номер газети «Хлібороб». Його засновниками стали відомі політичні та громадські діячі Володимир та Микола Шемети.

Вихід цієї газети наробив великого шороху в тодішній Росії. Хвилі, збурені в Лубнах, докотилися не тільки до Києва, але й до Москви та Санкт-Петербурга. Хоча спочатку лубенські видавці наштовхнулися на ряд труднощів. У Києві жодна друкарня не наважувалася друкувати газету. Однак цю проблему вдалося владнати. Друкарня Іцковича, що містилася в Лубнах взялася за друк нового видання.

Перший номер «Хліборобу» відкривався царським маніфестом. Таким чином громадськість краю мала змогу ширше дізнатися про політичне життя тогочасної держави. У статті «Про вольності громадські» читачі змогли дізнатися про права та свободи, які дарував царський указ 17 жовтня. На сторінці два ішла мова про виборче право та роз’яснювалася його сутність. Також у номері було вміщено інформацію про життя Києва, Петербурга, Одеси, Галичини, Польщі. На поетичній сторінці красувалися рядки вірша «На спогад товаришеві в тюрмі».

 «Хлібороб» вийшов накладом 5 тисяч примірників коштами Лубенської української громади, тож певною мірою відображав її вимоги. Адреса редакції була досить оригінальною – місто Лубни на Полтавщині, дім Шемета. Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема до автономії України в межах Росії. Оголосивши себе селянською газетою, її творці найбільше уваги приділяли селу: друкували постанови сходів, резолюції селянських громад щодо землі, освіти. При цьому часопис намагався якнайповніше відбити прагнення селян. Так, висвітливши роботу Всеросійського селянського з’їзду, який відбувся у Москві в газеті робили висновки :

– Гадаємо, що на Україні земельне питання повинен розв’язувати Всеукраїнський селянський з’їзд, а його скликати повинна Всеукраїнська спілка хліборобська…Нехай же «Хлібороб» стане найповнішим і найяскравішим виразником того, чого хочуть і до чого прагнуть наші хлібороби-українці, усе селянство наше.

Але автори часопису не обмежувалися висвітленням тільки селянського питання. Вони намагалися подати якомога ширшу інформацію і про інші тогочасні події. Тому вже в першому числі опублікована звістка про страйк у Лубенському залізничному депо, в наступних – про революційні виступи робітників інших підприємств, селян, гімназистів.

Своєю появою газета однозначно розворушила полтавську губернську та лубенську повітову адміністрації і водночас спонукала до активніших дій видавців з інших міст України. Як зазначав у своєму щоденнику славетний видавець та жертводавець Євген Чикаленко:

– Цей часопис «зробив у Києві цілу сенсацію: на вулицях просто виривали його з рук у газетників… Всі почали дорікати одне одному, чому й Кияни не почали видавати газети зараз, а постановили випускати з нового 1906 року, – писав Чикаленко.

«Хлібороб» уже тоді отримав чимало схвальних оцінок. Наведу лиш деякі. І. Нечуй-Левицький писав : «Стиль у часописі був чудовий, мова жвава, народна…» М.Грушевський у праці «Ілюстрована Історія України» говорив :

– Українська преса зробила своє важне діло, незважаючи на всі бичі і скорпіони урядових і адміністративних скарг, на всякі перепони для їх передплати і поширення, – писав Грушевський.

Одним із творців «Хліборобу» був Микола Міхновський, який вже тоді став яскравим представником українців, що боролися за національне визволення України. У газеті було надруковано текст Переяславської угоди гетьмана Б.Хмельницького з московським царем Олексієм Романовим 1654 року. Не дивлячись на те, що цей текст був Москвою пізніше скоригований, все ж він давав можливості побачити, що царський уряд підступно обманув народ України, зламавши Переяславські угоди і перетворивши Військо Запорозьке із рівноправного учасника військово-політичного союзу в колонію.

На жаль, доля «Хліборобу» виявилася передбачуваною: після виходу 5 номера влада його закрила. Та попри короткий вік розголос про нього пішов по Україні : про часопис сповістили світові «Літературно-науковий вісник», «Вільна Україна», «Полтавська земська газета».

«Хлібороб» став унікальним виданням, адже це – перша в історії україномовна газета в Наддніпрянщині.

За матеріалами Інтернет-видань:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BB%D1%96%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1_(%D0%B3%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D1%82%D0%B0,_%D0%9B%D1%83%D0%B1%D0%BD%D0%B8) [16]

https://tribuna.pl.ua/news/hliborob-persha-ukrayinomovna-gazeta-yaka-narodilasya-na-poltavshhini/ [17]

nbuv_vernadskogo_2015_43.jpg [1]