Версія для друку

День Державності в українському календарі державних свят та в суспільній свідомості

День Державності – наймолодше офіційне свято в українському календарі. Цього року ми вперше відзначаємо його 15 липня у зв’язку з перенесенням Верховною Радою з 28 липня через перехід Православної церкви України з Юліанського на Новоюліанський календар.

Суспільно-політичні дискусії 1921 року навколо самої ідеї впровадження нового свята винесли на поверхню різні погляди на набагато важливіші проблеми, аніж поява ще одного святкового чи вихідного дня. Зрештою вкотре постало питання: чи знають українці власну історію й чи здатні захистити її від маніпуляцій та перекручень, прямої фальсифікації? Початок повномасштабної російської агресії проти України показав, що росія давно використовувала факти історичного минулого для створення історичних міфів та брехливої пропаганди, нав’язуючи міфологеми про «спільність історичних коренів українського, білоруського й російського народів», «один народ», мовно-культурну та релігійну спільність тощо, зрештою, привласнивши українську історію. Увиразнилася низка проблем щодо самоідентифікації українців, усвідомлення власної унікальності у процесі етногенезу та націєтворення. За три десятиліття державної незалежності накопичилося чимало невирішених проблем, актуальність яких недооцінювалася владою і суспільством.

Якою бачиться мета відзначення Дня Державності? Вона, на мій погляд, багатовимірна. Передусім це нагадування про витоки українського  ствердження Київської Русі в середньовічній світовій спільноті. Адже нинішнє свято приурочене до Дня хрещення Русі та дня пам’яті про князя Володимира Великого. Хрещення Русі у 988 році стало точкою відліку європейського вибору наших далеких пращурів, а тяглість та спадкоємність державницьких і культурних традицій засвідчує, що ми, попри періоди бездержавності та імперського панування на історичних українських землях, ніколи не втрачали прагнення до самостійного державотворення.

До політичних уроків нашого минулого, що актуалізуються відзначенням Дня Державності, слід віднести й знання власної історії та повагу до неї, потребу популяризації історії українського народу у світі. Останнє важливе з точки зору утвердження нашої історії як частини світового, а не російського історичного процесу. Через знання історії ми створюємо пантеон українських героїв – борців за українську державність, культурних і наукових діячів, яких ми пізнаємо по суті заново та увічнюємо у суспільному просторі в нових геонімах відповідно до законів про декомунізацію та деколонізацію.

Отже, Україна спроможна здійснювати поступальний рух вперед до Перемоги, якісних змін, якщо еліта й суспільство осмислять нашу історичну й культурну спадщину, сповідуватимуть спільні громадянські та духовні цінності, реалізовуватимуть високу правосвідомість. А відзначення Дня Державності стане ще одним інформаційним приводом для нагадування та вшанування історичних витоків державності від часів Київської Русі.

Людмила Бабенко,

доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України

Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка,

заслужений працівник освіти України