Версія для друку

До Дня Української Державності. Українська церква і державність

І це попри шалену ідеологічну православну російську  ідеологію, встановлення широкої мережі культових та історичних пам’яток, діяльності навчальних духовних закладів, видання періодичних видань та ін.

Окремої розмови заслуговує «Пересопницьке євангеліє» – православна рукописна пам’ятка давньої української літературної мови і мистецтва ХVІ ст., створена на Волині. 1701 гетьман України Іван Мазепа подарував Євангеліє Переяславському кафедральному собору, який було збудовано його коштом.  Тривалий час цей унікальний витвір українського народу знаходився у бібліотеці Переяславської духовної семінарії. Після переводу духовної семінарії до Полтави, пам’ятка деякий час зберігалася у бібліотеці навчального закладу, а пізніше у Полтавському давньосховищі. Під час Другої світової війни Пересопницьке євангеліє разом з іншими цінностями було евакуйовано на Схід, по закінченні війни перевезено до Києво-Печерського заповідника, а в 1948 році передано на зберігання до Центральної наукової бібліотеки імені В. Вернадського НАН України. Пересопницьке євангеліє належить до національних святинь нашого народу, пам’ятка відома передовсім тим, що є головним атрибутом під час прийняття присяги новообраними Президентами України.

Українська церква, фактично перебуваючи упродовж століть під імперсько-більшовицькою окупацією прагнула здобути собі автокефалію (незалежність) і зрештою повернутися у лоно Матері-Церкви Константинополя. Такі спроби, зокрема, були у періоди української революції 1917-1921 рр., Другої світової війни. Але тоталітарна система не могла допустити легальну присутність у суспільстві своїх ідеологічних опонентів. І упродовж 1920-1950-х українська православна церква на теренах СРСР  фактично була знищена. Лише незначна кількість ієрархів у 1940-х змогла виїхати за кордон для поширення українського православ’я. Найбільшим їхнім осередком став центр у Бавнд-Бруці (США).

Реальний шанс проголосити автокефалію отримали священнослужителі відразу після проголошення державного суверенітету, а згодом і незалежності. Однак влада на чолі з тодішнім президентом України Л. Кравчуком проявила властиву українцям «виваженість», що й дозволило врешті інституюватися в Україні спочатку двом, а згодом і трьом православним Церквам. Тож лише 15 грудня 2018 року на об’єднавчому соборі у Святій Софії Київській було створено Православну Церкву України, а її предстоятелем обрано митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія, представника Української Православної Церкви Київського Патріархату, який був намісником Патріарха Філарета.

Тоді ж увечері Вселенський Патріарх Варфоломій привітав Єпіфанія і запросив його на Фанар для співслужіння й отримання томосу. А 16 грудня 2018 року під час служби у Константинополі за присутності Варфоломія ім’я Епіфанія уперше згадали у диптиху предстоятелів помісних православних церков. Повідомлялося, що текст томосу Синод Вселенського Патріархату схвалив ще раніше, 29 листопада 2018 року. Це документ, указ, який визначав статус церкви, визнав і проголосив її незалежність.

Уранці 5 січня 2019 року у патріаршому храмі Святого Георгія документ про автокефалію Православної Церкви України підписав Вселенський Патріарх Варфоломій. У молебні перед цією унікальною подією взяли участь предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній, митрополит Олександр (Драбинко), митрополит Симеон (Шостацький), митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич). Молитва звучала українською мовою. 5 січня 2019 року о 12.40 за київським часом в Україні стала існувати канонічна Українська Церква – оплот української державності.