Версія для друку

Й лелека в чорнім небі закружляв: чорнобильців Лубенщини запросили на районний вечір-реквієм В історії Лубенщини чорнобильська трагедія має окрему сторінку. Уславлена Чапаєвська дивізія, доукомплектована молодими хлопцями, рушила на двобій з атомом. Три тисячі наших земляків стали солдатами Чорнобиля, а за 33 роки більше 900 з них пішли із життя. Тож загальний біль пам’яті про 26 квітня 1986 року зібрав сьогодні на тематичному заході виконуючого обов’язки голови райдержадміністрації Сергія Сіряченка, міського голову Олександра Грицаєнка, обласних депутатів Олександра Сірика та Василя Стасовського, громадськість.

Знаково, що зала була заповнена передовсім чорнобильцями – ліквідаторами, переселенцями, вдовами – всіма, кому додав у долі гіркоти полин. Ми не маємо права забути, що мужністю наших земляків будувалися автомобільні дороги й огорожа 30-тикілометрової зони, випилювався рудий ліс та проводилася дезактивація населених пунктів. Тому глибокою шаною і вдячністю були наповнені виступи виконуючого обов’язки голови райдержадміністрації Сергія Сіряченка, міського голови Олександра Грицаєнка та багатьох інших. «33 років – це вже історія, але це і наше сьогодення. Ми не маємо права забути той подвиг, здійснений вами заради майбутнього», - сказав у своєму зверненні Сергій Сіряченко.

Найактивнішим було вручено подяки та грамоти. Один із нагороджених – Почесний громадянин Лубенщини, голова громадської організації ветеранів Василь Силка сказав: «Це не мене відзначили, це відзначили усіх нас, чорнобильців, хто не опускає руки, бореться і підставляє плече побратимам»

Тих, хто відійшов у вічність, вшанували хвилиною мовчання.

Концертну програму заходу підготували лубенські артисти, які своїми талановитими виступами не втомлювалися захоплюватися мужністю чорнобильців і дякувати їм за врятоване майбутнє. Особливо тепло глядачі приймали гостей із Чорнухинщини – тріо «Куми», що виконували пісню на слова покійного Василя Куксаня, першого голови районної чорнобильської організації. А пісня «Лелеки» у виконанні Анатолія Куценка підняла зал, сповнюючи серця сумом, вдячністю і надією на краще.